Пропозиції від СОПУ до Трудового кодексу.

1.     Соціальний діалог – процес визначення та зближення позицій, досягнення спільних домовленостей та прийняття узгоджених рішень сторонами соціального діалогу, які представляють інтереси працівників, роботодавців та органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування, з питань формування та реалізації державної соціальної та економічної політики, регулювання трудових, соціальних, економічних відносин.

2.     Соціальний діалог здійснюється у порядку, встановленому законом.

1.Соціальний діалог – процес ведення консультацій та переговорів з метою визначення та зближення позицій, досягнення домовленостей та прийняття узгоджених рішень з питань формування та реалізації державної соціальної та економічної політики  сторонами соціального діалогу в особі:

1. профспілок та їх об’єднань, які представляють та захищають інтереси  найманих працівників;

2.     організацій роботодавців та підприємців та їх об’єднань, які представляють та захищають інтереси роботодавців чи підприємців, які користуються найманою робочою силою та статутами яких передбачено участь в соціальному діалозі;

3.      державних органів виконавчої влади та виконавчих органів місцевого самоврядування.

2.Соціальний діалог здійснюється у порядку, встановленому законодавством України, яке складається, зокрема, із Конституції України, законів України «Про соціальний діалог в Україні», “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності”, “Про організації роботодавців та їх об’єднання, права і гарантії їх діяльності”, “Про колективні договори і угоди”, “Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)”, цього Закону, трудового законодавства, інших нормативно-правових актів, положення яких базуються та діють з дотриманням міжнародних договорів (Конвенцій Міжнародної Організації Праці при ООН), ратифікованих Україною, на принципах:

законності та верховенства права;

вільної правової спроможності сторін та їх учасників щодо участі у соціальному діалозі у складі відповідної сторони, виходячи з їх індивідуальної чи консолідованої репрезентативності;

незалежності та рівноправності сторін;

конструктивності та взаємодії;

добровільності та прийняття реальних зобов’язань;

взаємної поваги та пошуку компромісних рішень;

обов’язковості розгляду пропозицій сторін;

пріоритету узгоджувальних процедур;

відкритості та гласності;

обов’язковості дотримання досягнутих домовленостей;

відповідальності за виконання прийнятих зобов’язань.

4.До сторін соціального діалогу належать:

на національному рівні:

профспілкова сторона, суб’єктами якої є професійні спілки та їх об’єднання, які мають статус всеукраїнських;

сторона роботодавців, суб’єктами якої є  організації роботодавців і підприємців, які користуються найманою робочою силою, та їх об’єднання, які мають статус всеукраїнських;

сторона органів державної виконавчої влади, суб’єктом якої є Кабінет Міністрів України;

на галузевому рівні – профспілкова сторона, суб’єктами якої є всеукраїнські профспілки та їх об’єднання, що діють у межах певного виду або кількох видів економічної діяльності;

сторона роботодавців, суб’єктами якої є всеукраїнські об’єднання організацій роботодавців і підприємців, які користуються найманою робочою силою, що діють у межах певного виду або кількох видів економічної діяльності;

сторона органів виконавчої влади, суб’єктами якої є відповідні центральні органи виконавчої влади;

на територіальному рівні – профспілкова сторона, суб’єктами якої є профспілки відповідного рівня та їх об’єднання, що діють на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці;

сторона роботодавців, суб’єктами якої є організації роботодавців і підприємців, які користуються найманою робочою силою, та їх об’єднання, що діють на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці;

сторона органів виконавчої влади, суб’єктами якої є місцеві органи виконавчої влади, що діють на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

На території відповідної адміністративно-територіальної одиниці стороною соціального діалогу можуть бути виконавчі органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законодавством;

на локальному рівні – сторона працівників, суб’єктами якої є первинні профспілкові організації, а в разі їх відсутності – вільно обрані для ведення колективних переговорів представники (представник) працівників;

сторона роботодавця, суб’єктами якої є роботодавець та/або уповноважені представники роботодавця.

3. Для участі у колективних переговорах з укладення колективних договорів і угод, тристоронніх або двосторонніх органах та у міжнародних заходах склад суб’єктів профспілкової сторони та сторони роботодавців визначається за критеріями представницької репрезентативності.

5.Загальними критеріями репрезентативності сторін соціального діалогу для суб’єктів профспілкової сторони та сторони роботодавців є:

легалізація (реєстрація) зазначених організацій (об’єднань) та їх статус;

для профспілок, їх організацій та об’єднань – частка чисельності їх членів у загальній чисельності працюючих;

для організацій роботодавців і підприємців та їх об’єднань – частка чисельності працівників, які працюють на підприємствах – членах відповідних організацій роботодавців і підприємців, які користуються найманою робочою силою у загальній чисельності працюючих;

галузева та територіальна розгалуженість.

6.Визначення критеріїв репрезентативності на рівнях соціального діалогу

1. На національному рівні для участі у колективних переговорах з укладення Генеральної угоди, для делегування представників до Національної тристоронньої соціально-економічної ради, до органів управління фондами загальнообов’язкового державного соціального страхування та інших тристоронніх органів соціального діалогу, участі у міжнародних заходах репрезентативними є об’єднання профспілок та об’єднання організацій роботодавців і підприємців, які:

легалізовані (зареєстровані) відповідно до чинного законодавства;

є всеукраїнськими об’єднаннями профспілок, що налічують не менш як сто п’ятдесят тисяч членів;

є всеукраїнськими об’єднаннями організацій роботодавців і підприємців, на підприємствах членів яких працюють не менш як сто п’ятдесят  тисяч працівників;

мають у своєму складі профспілки, їх організації та об’єднання організацій роботодавців у більшості адміністративно-територіальних одиниць України, визначених частиною другою статті 133 Конституції України, а також не менш як три всеукраїнські профспілки та не менш як три всеукраїнські об’єднання організацій роботодавців і підприємців.

2. На галузевому рівні для участі у колективних переговорах з укладення галузевих (міжгалузевих) угод та для делегування представників до органів соціального діалогу на відповідному рівні репрезентативними є професійні спілки та їх об’єднання, організації роботодавців і підприємців та їх об’єднання, які:

легалізовані (зареєстровані) відповідно до чинного законодавства;

є всеукраїнськими профспілками працівників, зайнятих у відповідній галузі, які ініціювали формування галузевої (міжгалузевої) профспілкової сторони для участі у колективних переговорах з укладення галузевих (міжгалузевих) угод та для делегування представників до органів соціального діалогу на відповідному рівні, до якої має право долучитися будь-яка інша профспілка спорідненої галузі з врахуванням її репрезентативності;

3. На територіальному рівні для участі у колективних переговорах з укладення територіальних угод та для делегування представників до органів соціального діалогу репрезентативними є професійні спілки та їх об’єднання і організації роботодавців та їх об’єднання, які:

легалізовані (зареєстровані) відповідно до закону;

є обласними, місцевими профспілками, їх організаціями та об’єднаннями, створеними за територіальною ознакою у відповідній адміністративно-територіальній одиниці;

є організаціями роботодавців і підприємців, їх об’єднаннями, що діють на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

4. На локальному рівні для участі у колективних переговорах з укладення колективних договорів відповідно до закону репрезентативними є:

сторона працівників, суб’єктами якої є первинні профспілкові організації, а в разі їх відсутності – вільно обрані представники (представник) працівників;

сторона роботодавця, суб’єктом якої є роботодавець/підпри ємець та/або уповноважений представник роботодавця/підприємця.

5. Професійні спілки та їх об’єднання, організації роботодавців і підприємців та їх об’єднання за рішенням своїх виборних органів можуть надавати повноваження іншим репрезентативним організаціям та об’єднанням відповідного рівня для представлення своїх інтересів або вносити на розгляд відповідних органів соціального діалогу свої пропозиції. Ці пропозиції є обов’язковими для розгляду сторонами під час формування узгодженої позиції та прийняття рішень.

7. Оцінка відповідності критеріям репрезентативності профспілок та їх об’єднань, організацій роботодавців і підприємців та їх об’єднань проводиться на засадах консенсусу між учасниками сторони відповідного рівня або в судовому порядку.

8. Форми соціального діалогу здійснюються між сторонами соціального діалогу або суб’єктами однієї із сторін відповідного рівня у формах:

обміну інформацією;

консультацій;

узгоджувальних процедур;

колективних переговорів з укладення колективних договорів і угод.

Стаття 342. Колективні переговори та укладення колективного договору та угоди

Порядок розробки, укладення та виконання колективних договорів і угод з метою сприяння регулюванню трудових відносин та соціально-економічних інтересів працівників і роботодавців визначаються законом.

Стаття 342. Колективні переговори та укладення колективного договору та угоди

1. Колективним переговорам передує обмін інформацією та консультації між учасниками соціального діалогу з метою з’ясування позицій, досягнення домовленостей, пошуку компромісу і прийняття спільних рішень з питань економічної і соціальної політики та соціально-трудових відносин.

2. Порядок обміну інформацією визначається сторонами. Жодна із сторін не може відмовити в наданні інформації, крім випадків, якщо така інформація відповідно до закону належить до інформації з обмеженим доступом.

3. Консультації проводяться за пропозицією одного із суб’єктів соціального діалогу або однієї із сторін соціального діалогу з метою визначення та зближення позицій при прийнятті рішень сторонами або стороною, що належать до їх компетенції у порядку, визначеному на засадах консенсусу.

4. Узгоджувальні процедури здійснюються з метою врахування позицій учасників соціального діалогу, вироблення компромісних узгоджених рішень під час розроблення проектів нормативно-правових актів.

5. Недосягнення компромісу між сторонами за результатами узгоджувальних процедур не може бути підставою для перешкоджання роботі органів соціального діалогу

6. За результатами колективних переговорів укладаються колективні договори та угоди:

на національному рівні – генеральна угода;

на галузевому рівні – галузеві (міжгалузеві) угоди;

на територіальному рівні – територіальні угоди;

на локальному рівні – колективні договори.

Порядок проведення колективних переговорів визначається законом

1.     Порядок функціонування системи заходів по вирішенню колективних трудових спорів (конфліктів) та взаємодії сторін соціально-трудових відносин у процесі врегулювання колективних трудових спорів (конфліктів), що виникли між ними, визначається законом.

Порядок функціонування системи заходів по вирішенню колективних трудових спорів (конфліктів) та взаємодії сторін соціально-трудових відносин у процесі врегулювання колективних трудових спорів (конфліктів), що виникли між ними, визначається чинним законодавством