РЕЗОЛЮЦІЯ Х Об’єднаного з’їзду Спілки орендарів і підприємців України та Асоціації роботодавців торгівлі та комерційної сфери економіки України

 РЕЗОЛЮЦІЯ

Х Об’єднаного з’їзду

Спілки орендарів і підприємців України та

Асоціації роботодавців торгівлі та комерційної сфери економіки України

 

                12 червня 2017 р.                                                                                                                                                                                 м. Київ

Делегати Х об’єднаного з’їзду Спілки орендарів і підприємців України та Асоціації роботодавців торгівлі та комерційної сфери економіки України, підтримуючи проголошений Президентом України курс на економічні реформи з метою забезпечення сталого соціально-економічного розвитку країни, запровадження принципів гідної праці, суспільного діалогу та свободи бізнесу, відзначають поступальні кроки влади щодо лібералізації державної регуляторно-податкової політики, сервісного обслуговування платників податку, поступове запровадження в практику пропозицій бізнесової громадськості.

Зокрема, у 2015 році урядовим рішенням була утворена «Рада бізнес-омбудсмена».  На наше переконання,  серед інших чинників, що цьому передували, було і рішення попереднього,  IХ об’єднаного з’їзду Спілки орендарів і підприємців України та Асоціації роботодавців торгівлі та комерційної сфери економіки України, в резолюції якого йшлося: «Звернутися до Президента України з проханням: «Для забезпечення контролю за дотриманням органами державної влади та місцевого самоврядування конституційних прав та економічних свобод власників бізнесу та оперативного зворотного зв’язку між Главою Держави та підприємницькою громадою, запровадити інститут Уповноваженого Президента України з питань підприємництва в Україні, як незалежного омбудсмена, з регіональними представництвами». Статус цієї інституції, начебто, незалежний, проте, її діяльність опосередковано пов’язана з Кабінетом Міністрів України (КМУ). У наглядовій раді присутні лише  представницькі організації великого та транснаціонального бізнесу. В черговий раз представники громадських організацій малого та середнього бізнесу (МСБ) лишилися за межами суспільного діалогу та громадського контролю за правомірністю регуляторно-адміністративної діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування. Тож глава держави і надалі обмежений у можливостях безпосереднього контролю за дотриманням конституційних прав і свобод громадян щодо підприємницької діяльності.

Проте органи виконавчої влади фактично лишили без уваги низку інших рекомендацій IX з’їзду. Перш за все, йдеться про те, що регуляторно-законодавчі та підзаконні акти приймаються з порушенням положень Закону України «Про засади державної регуляторної політики в сфері господарювання» без участі громадськості. Ситуацію ускладнює формальність переговорного процесу при прийнятті важливих законодавчих соціально-трудових та соціально-економічних регуляторних рішень, зокрема:

– втручанням держави в діяльність  соціальних партнерів, яка на законодавчому рівні взяла на себе функцію регулятора в частині визначення репрезентативності сторін соціального діалогу та їх учасників;

– сумнівною достовірністю щодо підтвердження репрезентативності соціальних партнерів;

– фактичним функціонуванням сторін соціального діалогу в алгоритмі бізнесово-політичного холдингу картельно-олігопольного типу;

– монополізацією окремими всеукраїнськими об’єднаннями організацій роботодавців представницьких повноважень усієї підприємницької громадськості в переговорному процесі – системі з урядовою та профспілковою сторонами у форматі соціального діалогу (трипартизму). В результаті, відбувається лише його імітація та «підкилимова» боротьба між суб’єктами сторони роботодавців на національному рівні  за зони впливу на регуляторні та політичні рішення влади в інтересах великого бізнесу. І це за умов сумнівної легітимності «організацій роботодавців», коли їх утворення, як інститутів громадського суспільства, на відміну від профспілок, навіть не передбачено Конституцією України;

– неконституційністю та дискримінаційністю окремих положень Законів України «Про організації роботодавців та їх об’єднання, права та гарантії їх діяльності» та «Про соціальний діалог в Україні» щодо організацій МСБ, що користується найманою робочою силою, та їх об’єднань в частині  участі у переговорному процесі з владою та профспілками у складі сторони роботодавців.     Окремі постанови цих Законів самі по собі є порушенням прав і свобод, передбаченими статтями 9 та 15 частини другої статті 22 та частини четвертої статті 36 Конституції України, а також низки постанов Конвенції № 87 Міжнародної організації праці (МОП) при ООН «Про свободу асоціації і захист права на організацію», ратифікованої Україною.

Зазначені обставини вже спричинили нездорову конкуренцію в стороні роботодавців на національному рівні, що негативно позначається як на якості самого соціального діалогу, так і на ефективності Генеральної, галузевих,  регіональних та колективних угод, що, в свою чергу, деструктивно впливає на регуляторну політику та соціальну стабільність в країні. А низька компетентність чиновників стосовно європейських практик соціального діалогу стримують в умовах децентралізації державного управління економічний розвиток країни.      

       Неефективність соціального діалогу посилюється впливом монополій та олігархічного капіталу на прийняття політичних та владних регуляторних рішень, що призводить до незбалансованості реформ у частині запровадження «європейських» тарифів на енергоносії та рівнем інвестицій в людський капітал.

Продовжується практика безкарності контролюючих органів, внаслідок неправомірних рішень яких або їх бездіяльності підприємці несуть збитки.

Перепоною для започаткування нового бізнесу громадянами є проблемність його ліквідації та неможливість призупинення діяльності без подання податкової звітності.

Продовжується практика комерціалізації дозвільно-ліцензійних органів, коли створені або «кришовані» чиновниками комунальні чи приватні комерційні структури, фактично є монополістами з надання переддозвільних, експертних чи адміністративних послуг. Прикладом цього є діяльність такого монополіста, як енергопостачальні компанії.

Проблемою є оформлення права на користування прибудинкової земельної ділянки необхідної для обслуговування об’єкту приватизованого нерухомого майна та отримання на неї кадастрового номера. Це особливо яскраво проявляється у столиці та інших мегаполісах країни.

Законодавчі рішення щодо реформування власності, орендних відносин та податкової політики частіше мотивовані корпоративними інтересами окремих політичних груп, а не державними інтересами.

Дискримінаційні ознаки для орендарів містять в собі положення Закону України «Про оренду державного та комунального майна» в частині визначення розміру орендної плати та тривалості чинності договорів оренди, пріоритетного права орендаря на їх пролонгацію та приватизацію орендованого майна.

Держава та органи місцевого самоврядування переклали на бізнес здійснення усіх підготовчо-погоджувальних процедур з питань:

– оренди державної та комунальної власності;

– оформлення відведення, оренди чи викупу земельних ділянок;

– розробки землевпорядної документації на державні та комунальні землі для передачі в оренду чи для викупу суб’єктами господарської діяльності.

Це породжує низький рівень довіри між владою та бізнесовою громадськістю, поглиблюваний непрозорістю  регуляторної політики, що суттєво гальмує економічні реформи в умовах, коли серед підприємницького загалу має місце ідеологічна, корпоративна та політична розпорошеність, відсутні ефективні комунікації між його секторальними складовими, що стримує формування консолідованої, державницько-орієнтованої позиції у діалозі з владою.

Порушуються принципи рівності сторін та відповідальності, в наслідок адміністративних (дискримінаційних) засад у взаєминах держави та органів місцевого самоуправління з бізнесом. А низький рівень оплати праці в економіці, невідповідність рівня доходів громадян динаміці зростання тарифів та неконкурентоспроможної продуктивності праці порівняно з країнами ЄС, спричиняє скорочення купівельної спроможності та зниження життєвого рівня громадян, спад ділової активності МСБ, тоді як монополісти, зокрема, в галузі енергетики, лише збільшують прибутки.

Тож, вимагаючи від бізнесу, насамперед малого та середнього, бути соціально відповідальними – детінізувати зарплати, бути прозорими, сплачувати податки, держава та суспільство повинні делегувати бізнесу реальні можливості впливати на законодавчо-регуляторні урядові рішення при формуванні регуляторно-податкової, фінансово-інвестиційної, соціально-трудової та соціально-економічної політики, насамперед, у системі соціального діалогу – трипартизму.

Лишаються незахищеними права власності, культивуються рейдерські захоплення бізнесу, що стримує інвестування в економіку країни.

Низький рівень інвестицій в людський капітал та оплати праці стимулює еміграцію кваліфікованих трудових ресурсів та призводить до дефіциту кваліфікованих робітників у промисловості, що унеможливлює відродження конкурентного виробництва та вихід національного бізнесу на європейські ринки. Як наслідок, нарощується гострий дефіцит кваліфікованих робітників у багатьох галузях економіки за відсутності державного регулювання у вирішенні цієї проблеми.

Регуляторні рішення з легалізації заробітної плати (ЗП) за умови мало не вдвічі тотального зниження розміру Єдиного соціального внеску з 1 січня 2016 року для всіх категорій суб’єктів господарювання не призвело до детінізації ЗП.  Зате створило суттєві фінансові преференції для «великого» капіталу та транснаціональних корпорацій з високими ЗП та спричинило колосальний дефіцит Пенсійного фонду. Тоді, як наступне підвищення мінімальної ЗП вдвічі (до 3200 гривень) торкнулося лише МСБ і призвело до згортання підприємництва, зростання безробіття та «тінізації» зарплат.

Фактично, не діють Рада підприємців при КМУ, сформована в непрозорий спосіб в 2013 році, та регіональні ради підприємців. Громадські ради при органах виконавчої влади, утворені власне з дорадчо-консультативною метою, інколи використовуються їх очільниками з метою політичного тиску на інститути влади чи лобіювання своїх корпоративних та політичних інтересів. При цьому, посадовці часто розглядають ради як ексклюзивні громадські об’єднання, дискримінуючи цим громадські організації підприємців. Міжнародна донорська підтримка окремих громадських інституцій з локальної тематики без можливості залучення до реалізації таких проектів широкої громадськості призводить до нездорової конкуренції серед громадських бізнес-асоціацій.

Низька результативність реформ у системі судочинства та відсутність застосування судами презумпції неправомірності рішень суб’єктів владних повноважень в податкових спорах з платниками податку, внаслідок чого судові рішення з питань господарського та адміністративного права можуть прийматися не прозоро, а судові рішення на користь бізнесу органами влади часто не виконуються.

В результаті – Україна продовжує займати 80-ті місця в рейтингу Doing Business, рівень зростання ВВП є скоріше номінальним, а рівень «тіньової економіки» все ще загрозливо високий, іноземні інвестори не поспішають вкладати інвестиції в українські проекти, а громадяни України продовжують виїжджати з країни в пошуках кращої долі.

Виходячи з викладеного та:

– зважаючи на необхідність забезпечення стійкого розвитку українського суспільства, що визначено порядком денним Організації Об’єднаних Націй (документ «Перетворення нашого світу: Повістка дня стійкого розвитку 2030» (2015 р.), зобов`язання України в рамках виконання Угоди про Асоціацію Україна – ЄС;

– об’єктивно оцінюючи проблеми із здійсненням соціально-економічних реформ;

– спираючись на вимоги підприємницької громадськості щодо забезпечення економічних свобод та удосконалення регуляторно-податкової політики;

– усвідомлюючи, що принципове покращення економічної ситуації в Україні можливе лише за умови налагодження суспільної злагоди, залучення інвестицій в людський капітал, застосування мотиваційного регуляторно-податкового законодавства, спрямованого на детінізацію господарської діяльності та заробітної плати, створення нових робочих місць, забезпечення рівноправних партнерських довірливих відносин між владою, бізнесом та різними сегментами суспільства, учасники з’їзду, відзначаючи, що регуляторно-податкова та дозвільно-ліцензійна система в царині господарської діяльності та земельних відносин є головним чинником тінізації економіки та стримування реального розвитку економіки, вважають за необхідне:

1. I. Для налагодження взаємної довіри між владою та бізнесом – звернутися до Кабінету Міністрів України з пропозицією:
2. Внести зміни до Законів України «Про організації роботодавців та їх об’єднання, права та гарантії їх діяльності» та «Про соціальний діалог в Україні» в частині:

1.1. Приведення їх у відповідність до положень Конституції України та Конвенцій Міжнародної Організації Праці №87 та №98, ратифікованих Україною.

1.2. Поширення соціального діалогу на інститути громадянського суспільства у форматі «соціальний діалог+» стосовно впливу на державну соціально-економічну та соціально-трудову політику.

1.3. Запровадження алгоритму представницького визначення репрезентативності сторін соціального діалогу та їх учасників без адміністрування державними органами виконавчої влади.

1.4. Надання права, так званим не репрезентативним організаціям роботодавців і їх об’єднанням, громадським організаціям підприємців та їх об’єднанням відповідного статусу, які користуються найманою робочою силою та статутами яких передбачена участь у соціальному діалозі, представництво і захист інтересів роботодавців, брати участь у колективних переговорах з урядовою та профспілковою сторонами з підготовки та підписання угод на всіх рівнях.

• Забезпечення балансу інтересів між різними сегментами економіки (великий, середній, малий бізнес) шляхом забезпечення їх квотної участі в органах соціального діалогу.
• Залучення роботодавців до реалізації соціально-економічних та соціально-трудових проектів та програм виключно через їх організації та об’єднання організацій роботодавців відповідного рівня.
• Врегулювання соціальної відповідальності сторони роботодавців на національному рівні за наповнення бюджетів усіх рівнів та фондів соціального захисту населення в межах укладеної Генеральної угоди.
• Формування моделей соціального діалогу на регіональному та місцевому рівнях на тристоронній основі (влада, сторона роботодавців, профспілки), які би активізували роль організацій підприємців та роботодавців у розробці і реалізації програм сталого розвитку в умовах децентралізації влади.
• Заборони державним службовцям та народним депутатам, екс-державним службовцям протягом 3-х років після звільнення з державної служби, екс-народним депутатам протягом 3-х років після завершення депутатських повноважень, лідерам та членам колегіальних органів управління політичних партій очолювати громадські організації та громадські спілки, організації роботодавців та їх об’єднання, зосередивши роботу на виконанні своїх службових обов’язків.

2. Внести зміни до Постанови Кабінету Міністрів України від 3.11.2010 р. N 996 «Про забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики» щодо недискримінації інститутів громадянського суспільства при утворенні громадських рад при органах виконавчої влади та місцевого самоврядування, а також унормування їх діяльності винятково в експертній царині стосовно законо- та нормотворчої діяльності органів виконавчої влади, при яких вони утворені.   
3. Домогтися балансу інтересів соціально відповідального бізнесу, виконавчої влади та суспільства при проведенні соціально-економічних реформ:

3.1. Застосуванням принципу презумпції неправомірності рішення суб’єкта владних повноважень в податкових спорах з платниками податків внесенням змін до Господарського кодексу України та регуляторно-податкового законодавства з метою унеможливлення довільного трактування окремих правових норм, усунення протиріч з іншими нормативно-правовими актами.

3.2. Посиленням відповідальності посадових осіб за їхні дії у випадку нанесення шкоди майну та збитків суб’єкту господарської діяльності, особливо в період проведення перевірок, та за їх бездіяльність у протидії рейдерству.

• Поширенням принципів спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності на нерентабельні суб’єкти господарювання всіх форм власності з одночасною оптимізацією механізмів її функціонування і унеможливленням зловживань для мінімізації бази оподаткування та відмивання коштів юридичними особами, у тому числі державними та комунальними підприємствами та організаціями;
• Забезпеченням прозорості процедури застосування штрафних та адміністративних санкцій до суб’єктів господарювання, з урахуванням адекватності порушень та фінансово-адміністративної відповідальності за них, спрощення адміністрування податків та недискримінації платника податку у взаєминах з контролюючими органами.
• Не притягненням до відповідальності платника податку та не нарахування штрафних санкцій за вперше виявлені порушення положень податкового законодавства за наявності його згоди сплатити податковий борг не пізніше ніж протягом 90 днів.
• Дотриманням принципів сервісного консалтингу та презумпції невинності платника податку щодо податкового боргу в разі виявлення податкових зобов’язань, зумовлених бюрократичним затягуванням реєстраційних та регуляторно-дозвільних процедур.
• Не застосуванням штрафних санкцій платнику податку за несвоєчасну сплату податкових зобов’язань за наявності заборгованості перед ним відповідних бюджетів за виконання держзамовлення (надання послуг та продаж товарів) у розмірі такої заборгованості.
• Удосконалюванням системи блокування податкових накладних (ПН) в частині захисту права сумлінних платників податків на підтвердження податкового кредиту в Єдиному реєстрі ПН, виходячи з презумпції невинуватості платника податку, та запобігання відволіканню обігових коштів суб’єктів господарювання.

4. Забезпечити підтримку національного товаровиробництва та розвиток МСБ шляхом:
   • Виконанням всіма гілками державної влади та органів місцевого самоврядування положень Закону України «Про засади державної регуляторної політики в сфері господарської діяльності» щодо обов`язкового проведення консультацій та громадського обговорення з профільними представницькими організаціями підприємців та роботодавців щодо доцільності ініціації, розробки проектів регуляторних законодавчих та нормативно-правових актів.
   • Затвердження переліку товарів – локомотиви, електромобілі, трамваї, електробуси, тролейбуси, автобуси, транспорт для міського господарства, техніку для комунальних потреб та інші товари, що мають стратегічне для держави значення, виробництво яких стимулюється з державою.
   • Запровадження преференцій щодо сплати ПДВ та земельного податку  та для підприємства-резидентів України держави, що виробляють стратегічні товари для держави за кошти державного чи місцевого бюджетів.
   • Звільнення на 10 років від сплати ввізного мита та ПДВ високотехнологічного обладнання та обладнання для виробничих ліній, що імпортується українськими підприємствами для виробництва стратегічних товарів за умови відсутності в країні виробництва його аналогів. Альтернативний варіант: зниження розміру відповідних платежів з наданням податкової розстрочки терміном до 3-х років.
   • Скасування ввізного ПДВ чи зниження його до 5% на імпортовану сировину (метал, нафту тощо) чи комплектуючі, необхідні для власного виробництва, за умови відсутності аналогів у національних виробників.
   • Зниження суми сплати податку на прибуток в розмірі інвестицій на розробку інноваційної продукції.
   • Звільнення від сплати ПДВ авансів за товари, що виробляються українськими підприємствами в рамках укладених договорів за кошти державного чи місцевого бюджету, оскільки додана вартість утвориться після виготовлення відповідної продукції і ПДВ буде сплачено після її відвантаження та повного розрахунку.
   • Запровадження терміну «життєвий цикл товару» при здійсненні публічних закупівель.
   • Встановлення додаткових критеріїв оцінки пропозицій учасників тендерів у Законі України “Про публічні закупівлі” відмінних від ціни: наявність власного виробництва в Україні, створення нових робочих місць, локалізація виробництва в Україні тощо.
   • Запровадження обов’язку замовника при розробці тендерної документації та укладенні договорів у публічних закупівлях враховувати необхідний цикл виготовлення продукції, та передбачати дату поставки такої продукції виходячи з часу, який необхідний для її виготовлення та поставки, з дня укладення відповідного договору із замовником без прив’язок до бюджетного року.
   • Врегулювання змінами Закону України «Про Державний бюджет України» та скасуванням ч.2 Постанови Кабінету Міністрів України № 117 від 23 квітня 2017 року “Про здійснення попередньої оплати товарів, робіт і послуг, що закуповуються за бюджетні кошти” використання коштів, отриманих як передоплата за договорами, укладеними за результатами публічних закупівель, у наступному бюджетному періоді.
   • Скасування примітки до Додатку 1 Порядку нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затвердженого Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 25.11.2016 № 489.
   • Спрощення процедури присвоєння земельним ділянкам кадастрового номера шляхом покладення обов’язку отримання кадастрового номера на  місцеві органи Держгеокадастру з встановленням чітких термінів та відповідальності – без отримання всіляких дозволів і погоджень органів місцевого самоврядування.
   • Встановлення розміру орендної плати за користування земельними ділянками меншим за земельний податок для мотивації суб’єктів господарювання до узаконення своїх прав на користування земельною ділянкою на засадах оренди.
   • Спрощення адміністрування (скорочення часових та ресурсних витрат) та скорочення процедур ліквідації (банкрутства) суб’єктів господарювання.
   • Забезпечення недоторканості приватної власності та недопущення рейдерства.
   • Врегулювання участі підприємницької громадськості у демонополізації економіки стосовно природніх монополій.

5. Розвиток інфраструктури підтримки підприємництва за напрямками:
   • Інформування в сфері доступу до підприємницьких ресурсів:

– державних та міжнародних пільгових програм кредитування (мікрокредитування);

– оперативної інформації щодо поточного стану та прогнозування розвитку ринків (галузей економіки);

– баз даних інноваційних проектів та НДДКР;

– орендних площ, нерухомості та техніки (лізинг);

– державних (регіональних, муніципальних) програм з підготовки та  перепідготовки персоналу, лізинг персоналу тощо.

5.2. Залучення організацій підприємців та роботодавців до реалізації програм з підвищення поінформованості бізнесу щодо доступу до підприємницьких ресурсів із використанням недержавних друкованих та електронних ЗМІ.

5.3. Розвиток регіональних мереж технопарків (технополісів) з наданням пільгового режиму використання їх інфраструктури підприємствами для інноваційної діяльності.

5.4. Консолідація державних ресурсів, спрямованих на підтримку регіонального підприємництва на основі єдиного координаційного органу (наприклад, на базі агенцій регіонального розвитку) з метою запобігання їх розпорошенню.

5.5. Розвиток інфраструктури підтримки малого бізнесу (індустріальні та технологічні парки, бізнес-інкубатори, бізнес-центри, програми пільгового кредитування тощо), як чинника соціальної стабільності та зменшення безробіття в регіонах.

5.6. Підтримка startup-проектів підприємців, МСБ та винахідників.

5.7. Розвиток логістичної та комунікативної інфраструктури, передусім на територіях пріоритетного розвитку.

5.8. Фінансова підтримка НДДКР, стимулювання співпраці науки та МСБ.

5.9. Опрацювання державної програми «Інноваційна спрямованість розвитку МСБ в Україні» з преференціями суб’єктам малого бізнесу  в разі впровадження ними інноваційних технологій та вироблення інноваційного продукту.

6. Стимулювання інвестицій в людський капітал шляхом:

6.1. Посилення координації бізнесу ( їх громадських об`єднань) з освітніми закладами, центрами зайнятості щодо підвищення кваліфікації та  перепідготовки кваліфікованих кадрів, зниження дефіциту робітничих та інших професій на ринку праці.

6.2. Налагодження ефективного “зворотнього зв`язку” між роботодавцями, закладами освіти та державою для створення баз даних перспективних випускників закладів професійно-технічної освіти та ВНЗ, а також баз виробничої практики, передусім у сферах постіндустріальної економіки, можливостей проходження практики за кордоном тощо.

6.3. Забезпечення реальних мотиваційних соціально-економічних умов для роботодавців щодо:

• надання першого робочого місця молодим спеціалістам;
• надання виробничої практики студентам з подальшим оформленням на роботу;
• забезпечення пільгового режиму оподаткування при впровадженні інноваційних технологій з утворенням високотехнологічних робочих місць.

6.4. Формування дієвої системи навчання та перенавчання підприємців за підтримки держави (державної служби зайнятості) та участі організацій роботодавців і підприємців.

6.5 Проведення навчання підприємців за кошти бюджетів на регіональному рівні у зв’язку із законодавчими змінами із залученням до цієї програми громадських об`єднань підприємців та роботодавців.

7. З метою посилення участі членських організацій Спілки орендарів і підприємців України та Асоціації роботодавців торгівлі і комерційної сфери економіки України в реалізації економічних реформ:

7.1. Схвалити Програмні положення діяльності Спілки орендарів і підприємців України та Асоціації роботодавців торгівлі і комерційної сфери економіки України на 2017 – 2020 рр.

• Рекомендувати регіональним організаціям підприємців та роботодавців долучатися до роботи громадських рад при органах виконавчої влади та місцевого самоврядування, а також брати участь у діяльності Української національної платформи громадянського суспільства Форуму Східного партнерства та Платформи громадянського суспільства Україна-ЄС, утвореної згідно з Угодою про Асоціацію Україна-Євросоюз.
• Членам Спілки орендарів і підприємців України та Асоціації роботодавців торгівлі та комерційної сфери економіки України активізувати роботу щодо створення обласних та місцевих міжгалузевих та галузевих організацій роботодавців відповідно до Закону України «Про організації роботодавців та їх об’єднання, права і гарантії їх діяльності» для участі у переговорному процесі за Законом України «Про соціальний діалог в Україні».